Вигуляла свої нові сережки

Фарбувала я собі на вихідних батарею (ремонт дома), аж тут пише подруга «вилазь з хати, сходимо на виставку місцевого фотографа». Ну а я, як то кажуть, в повному обмундірованії: руки по лікті у фарбі, голова немита, красавіца короче.


Бігом на руки олії, трохи змила фарбу, вскочила в душ, голови вже не мила бо вже навіть феном не встигла б висушити. Нап’ялила свої нові сережки і кулон, які нещодавно зліпила. Вони величенького розміру, тому я поклала на них місію «відвернення уваги від жирної голови». Вже пізніше, коли бігла за маршруткою, то трошки пошкодувала, що ті сережки великі бо добряче мені наляпали по вухах.


Виставка  була файна. І сережки таки дійсно виконали покладену на них місію. Отримала купу приємних вражень та ще й автограф від автора.

 

 

 

 


Обдарувала маму дошкою

Помітила як мама зі смутком викидає свою стареньку дошку для нарізання різних продуктів. Дошку вже давно час було викинути. Їй було уже років зо 15, спалена в одному місці, з тріщиною. І не зважаючи на те, що у шухляді лежали новенькі дошки, мама зі своєю старенькою помічницею ніяк не хотіла прощатись. Може б і досі не вкинула, якби та не розламалась на 2 частини.


От я і вирішила зберегти мамі її дошку, дістала її зі смітника, добряче почистила, тато відшліфував і склеїв. Далі я наліпила шкіряних вареників, трошки декору і дошка стала прикрасою для кухні.


Саме цікаво те, що мама дошку не впізнала і довгий час крутила в руках не вірячи, що то та сама старенька помічниця 🙂

 


Сезон весіль

Чи то вже просто вік такий,  чи елементарно настав сезон весіль, але багато моїх знайомих і родичів одружуються і заміж виходять. Дай Бог щоб у всіх них сімейне життя склалось як найкраще.
А я як завжди про своє. Вирішила приточити шкіру і до весілля. Прикрасила взорами весільний альбомчик. От шо з того вийшло.

Нарешті родила


Я як завжди все роблю в останній день, ніч, годину. Отаке от я нездарисько неорганізоване. Просили ж як людину ще кілька тижнів тому зробити браслети. Але я дочекалась аж коли Юльон вже від’їжджає до Хема.
А може на рівні підсвідомості не робила, бо не хотіла щоб їхала. Я звичайно бажаю тобі всього самого-самого і вірю, що ти будеш щаслива (бо інакше надаю по сраці), але я поки що туго собі уявляю як то воно буде тепер тут без тебе.
Родила ті браслети, скажу тобі чесно, складнувато, бо ж ніколи такого не робила, то мої первісточки 🙂 але робила і уявляла вас з Хемом, щасливих і усміхнених. Тому вірю, що саме так воно і буде.
Крепко тебе обнімаю дружбанчик і вже скучаю.

Щасливо тобі!


Зав’язала вузлик, заламала руки
Щось таке зробила, тільки з того муки.
Наллю тобі болю в горня з-під розлуки
Позбирають твої мрії збайдужілі круки.

Не скажу, прости, бо знаю, не зможеш.
Cвою душу збережи, я ж свою не можу.
Ще Вона знайдеться, й Він не забариться.
Хай тобі сьогодні майбутнє присниться.

Юлія Дерев’янчук