Добренький просто так

Як не дивно, але в наш час побутує думка, що людина, яка робить щось добре обов’язково щось хоче за це взамін. Ну от якщо щиро покласти руку на серце, то зізнаюсь, що коли до мене хтось починає проявляти аж надмірну люб’язність, відразу з’являється питання «шо їй/йому від мене треба?». Але нині за такі свої мислі стало соромно. Виявляється є екземпляри, які можуть бути добренькими просто так.


Сььогодні у Луцьку на одній із автомагістралей було помічено такого собі регулювальника у цивільному, який рятував водіїв від ДАІ. Справа в тім, що на дорозі встановили новий дорожній знак, який забороняв проїзд наліво, а на те ліво водії вже сто років їздили. Звичайно, що місцеві водії нового знака не помітили і продовжували їхати як звикли. Ну а «справні» стражі порядку на дорозі примостились за кілька метрів від знаку і вправненько без особливих потуг ловили зівак і виписували штрафи. Так оцей дядечко стояв, розмахував руками і розвертав водіїв, які прямували під заборонений знак. Цікаво скільки баблішка він «поцупив» сьогодні у ДАІшників 🙂


Добре, що є такі альтруїсти, але шкода, що для більшості вони звичайні диваки.

Італійські весільні сукні родом з України

Знову і знову переконуюсь у талановитості і парадоксальності нашого народу та й держави вцілому. Справа в тім, що виявляється у нас у Чернівецькій області є село Волока (Глибоцький р-н), де якщо не в кожній хаті то через одну займаються виготовленням весільних суконь. Виготовляють тут весільні сукні на будь-який смак і ціну, для бажаючих є варіанти з камінням Сваровські і всякими іншими прибамбасами. Тутешні майстрині виготовляють і ексклюзивні сукні на замовлення. Майструють тут і мережевні весільні парасольки. До речі, дуже гарні парасольки 🙂 Одним словом вже давно час зробити весільну сукню символом села Волока, саме вона є годувальницею більшості тутешнього населення. До речі село Волока одне з найбагатших сіл України.

Але цікаво те, що свою діяльність майстрині намагаються не афішувати, ба навіть приховувати. Ну основна причина це те, що доведеться платити великі податки, а інша та, що весільні сукні часто продаються як відомі італійські та французькі бренди. Часто замовниками тутешніх вечірніх і весільних суконь є серйозні російські бутіки, а також замовники з Румунії, Югославії та багатьох столиць Європи.

Тож, не виключено, що над однією з дорогих “італійських” суконь з суперського бутіка, сиділа наша українська майстриня, а сама сукня тої Італії не те що не бачила, а навіть на мапі біля неї не лежала.

Доїла останній шматочок шакотіса

Шакотіс це своєрідний солодкий торт, який належить до національних литовських страв. Він дуже схожий на ялинку чи дерево і чогось подібного мені раніше не доводилось бачити.


За легендою своєю появою шакотіс завдячує щасливому випадку. Ще в далекому 16-му столітті литовська королева Барбора організувала змагання кулінарів і молодий кухар Йозас, якому ніяк не вдавалось завоювати прихильність королеви зовсім зневірившись сидів біля вогнища і як то кажуть «от нечего делать» крутив над вогнем рожен з солодким тістом, з  якого не вдався задуманий десерт. Раптом він побачив як тісто почало запікатись дивним чином, утворюючи дивне дерев. Додавши більше тіста Йозас створив дивне солодке дерево, яке дуже сподобалось королеві. Відтоді цей торт став прикрасою святкових литовських столів та весіль.



Я теж з Вільнюса притарабанила шакотіс, смакували всією родиною. Мій шакотіс був невеличкий десь 40 см заввишки, але вони бувають і метрові. Сьогодні доїла останній шматочок, сподіваюсь в майбутньому посмакую ним ще і бажано на його батьківщині 🙂


Музичний ромбамбар

Мабуть уже більшість народу чула про появу на світ нового альбому  “Ромбамбар” сестер Горгішелі. Вболіваю за дівчат і дуже рада з їхнього нового досягнення бо:


1.Вони файно співають
2.Вони зі Львова і з грузинським корінням (а Грузія зараз для мене, то окрема цікава тема)
3.Сестрички такі симпатюльки 🙂


Але зворушила мене не стільки сама подія, скільки назва альбому “Ромбамбар”.

 

 



Коли була малою і проводила літні канікули на Тернопільщині, то одного разу побачила як бабуся нарвала в садку якихось  лапухів і почала з них готувати кисіль. Як виявилось, то був ревінь, який у селі називали  ромбамбар (є й інші варіанти назви: румбамбар, рамбамбар). Пам’ятаю, коли бабуся сказала назву рослини , то мене сміх на пів дня розібрав, а ще пів дня ходила і бурмотіла як пісеньку “ромбамбар, ромбамбар, ромбамбар”. А той ревеневий кисіль такий смачнющий був, що коли на днях почула назву альбому львівського гурту ”Горгішелі”, то відразу набрався повен рот слини.
Дякую сестричкам за теплі спогади і за оригінальну назву!

 

 

 


Просвітлення у Вільнюсі

Поїздка у Вільнюс крім купи вражень подарувала мені ще й нове відкриття давно відомої співачки Цезарії Евори.


Коли їхала у машині нічним Вільнюсом і на диску зазвучали звуки її спокійного, але такого вмісного всеохоплюючого голосу під легкі мотиви чи то острівних чи то латинських мелодій я мало з заднього сидіння наперід до магнітоли не полізла. Хто це? Як її звати? “Ну як, невже не знаєш?” піддів мене водій, “це ж босонога діва”. В голові з’явився образ колись давно побаченої по телевізору дивакуватої темношкірої співачки, яка босоніж тупотіла по сцені і курила цигарку. То це вона? В мене або смаки помінялись або я зовсім роздзявою була тоді коли її вперше послухала, дивуюсь сама собі чому тоді я на неї дивилась тільки як на якусь дивачку.


Тепер ще й виявляється, що танго Бреговіча, яке я 150 раз прослухала теж співає Цезарія Евора. Роздзявистий телепень я, що тут ще скажеш.


Не знайшла гарного відео чи кліпу Цезарії Евори, тому просто треба закрити очі і слухати  🙂 і уявляти як вона сидить на сцені, смалить цигарку, витирає спітніле чого, потихеньку в стає з того прозорого диму босоніж прямує до глядача і… співає