Старе місто, нове життя…

Тільки що повернулась зі Львова з купою вражень, і з втомою. Відскакала вчора на фестивалі «Старе місто» під пісеньки Горана Бреговіча. Ще й досі бомкає в голові «Ка-лаш-ні-ков». Є щось таке круте в цьому дядькові. Мало того, що йому вже 60 стукнуло, а вигляд його на це чхав, так він і ще деяких молодих хлопів за пояс засуне якщо говорити про енергійність та часткову безшабашність. Та й до чого тут ще якісь коментарі, якщо півторагодинна концертна програма Бреговіча, що була представлена у Львові називалась «Alcohol».


Були на «Старому місті» й інші файні гурти, але зізнаюсь, що я злякалась дощу і пішла уже тільки на Бреговіча, він зі своїми колєгами «Wedding and funeral orchestra» такого жару дали, що всі мокрі були. І Вакарчуку, який почав свою  програму після Бреговіча, вже навіть старатись не прийшлось, публіка була така як треба.


Дуже вже мені сподобалось побажання глядачам дядька Горана, каже: «Не вмирайте, бо щоб замовити нашу команду на похорони вам прийдеться багацько грошиків викласти». Не знаю як на похорони, а от на весіллі в себе то я б їх мріяла побачити (розмічталась :))).


Зустріла на фестивалі свою подругу, 100 років не бачились, живемо в одному місті, і ніколи не наткнемся одна на одну, а тут лоб в лоб. Слово за слово, як справи, те се. А вона мені: «А я вже на третьому місяці вагітності, от приїхала, щоб дитинка Бреговіча послухала».  Вірю, що з того маленького створіннячка, яке послухало того веселого, вольовничого Бреговіча виросте достойна і цікава нова людина.

Шугарінг. Шоб він неладний був

Не пам’ятаю як я вже дізналась про той шугарінг, але знаю, що він привабив мене тим, що це виявився дешевий спосіб депіляції. А так як я люблю шось таке з ряду “зроби сам і не вивалюй купу баблішка” то я вхопилась за цю дивину.


Короч так, весь секрет в тому, щоб зварити карамельку з цукру. Є багато рецептів такої карамельки, я вибрала такий: 250 гр. цукру, 2 ст. л.води, 2 ст. л. лимонного соку. Це все діло вариться на дуже маленькому вогні, періодично помішується, щоб не пригоріло. Потім вся  ця мішанинка має трохи застигнути, але не затвердіти. Далі берем кусок карамельки і мнем її поки вона не стане біленькою.


Ну і от кульмінація всіх попередніх потуг. Наліпила я ті солодощі на ногу, набралася сміливості і дьорнула.  Спочатку був вереск, далі лексика, яка по телевізорі зазвичай звучить “пі ..пі..”. Ну і завершилось все тим, що мій кіт від того вереску зірвався від сну, спросоння прогнався через всю кімнату і телепнувся в двері.


Діло до кінця я таки довела, я ж не сцикло якесь 🙂 і зізнаюсь чесно, результатом задоволена. Але чесно кажучи, тепер, коли дивлюсь на цукор, то мене трохи корчить:)))

Вигуляла свої нові сережки

Фарбувала я собі на вихідних батарею (ремонт дома), аж тут пише подруга «вилазь з хати, сходимо на виставку місцевого фотографа». Ну а я, як то кажуть, в повному обмундірованії: руки по лікті у фарбі, голова немита, красавіца короче.


Бігом на руки олії, трохи змила фарбу, вскочила в душ, голови вже не мила бо вже навіть феном не встигла б висушити. Нап’ялила свої нові сережки і кулон, які нещодавно зліпила. Вони величенького розміру, тому я поклала на них місію «відвернення уваги від жирної голови». Вже пізніше, коли бігла за маршруткою, то трошки пошкодувала, що ті сережки великі бо добряче мені наляпали по вухах.


Виставка  була файна. І сережки таки дійсно виконали покладену на них місію. Отримала купу приємних вражень та ще й автограф від автора.

 

 

 

 


Джаз, який не дає мені працювати

Планувала щиросердно з самого ранку в понеділок взятися за роботу, але де там. Певно я була б не я якби все в мене завжди виходило за планом.


Так от роботі моїй завадило, те, що в голові засів голос талановитої співачки з Москви. Моє знайомство з творчістю Тетяни Балакірської відбулось кілька років тому, коли вона приїздила на джазовий фестиваль в Луцьк. Ще тоді закралась вона мені в душу і досі там живе. Взяла своєю простотою, ніжністю, безпосередністю ну і звичайно талантом. Вона сиділа тоді на стільчику у дещо дитячому платтячку, здавалась такою маленькою, але з першими нотками пісні в залі настала повна тиша. Здавалось всі боялись дихнути аби не сполохати ангельську атмосферу.


І от на цих вихідних Тетяна Балакірська знову завітала на джазовий фест “Музичні діалоги 2010” до Луцька. Все дійство відбувалось у замку Любарта. І я знову закохалась в цю чарівну джазистку 🙂
Нажаль, щось мені не вдалось поки нічого толком в неті знайти про неї, але може це і на краще, маю тільки свої влаасні враження та емоції про неї…

Обдарувала маму дошкою

Помітила як мама зі смутком викидає свою стареньку дошку для нарізання різних продуктів. Дошку вже давно час було викинути. Їй було уже років зо 15, спалена в одному місці, з тріщиною. І не зважаючи на те, що у шухляді лежали новенькі дошки, мама зі своєю старенькою помічницею ніяк не хотіла прощатись. Може б і досі не вкинула, якби та не розламалась на 2 частини.


От я і вирішила зберегти мамі її дошку, дістала її зі смітника, добряче почистила, тато відшліфував і склеїв. Далі я наліпила шкіряних вареників, трошки декору і дошка стала прикрасою для кухні.


Саме цікаво те, що мама дошку не впізнала і довгий час крутила в руках не вірячи, що то та сама старенька помічниця 🙂

 


Машина, що їздить по стелі

Я не обкурилася, такими цяцьками і справді тепер бавляться діти. Бере собі дитя пультика, включає ту машинку і вона пошпарила по стінах, по стелі і по чому завгодно. Незабаром такі антигравітаційні машинки MajicWheels надійдуть у продаж, а може і вже надійшли поки я тут сиділа з відвислою щелепою.

Романтичне 9 травня

Він повертався з Берліну, з того ненависного переможеного Берліну. Перед очима ще стояли останні дні війни, загиблі друзі, море крові. Їх вже нема, а що буде далі??? Хто знає, але віриться, що тепер все піде на краще. Принаймні тепер він нарешті виспиться і загояться давні рани, фізичні, бо моральні, певно, залишаться на все життя.


По дорозі  зустрічаються радісні юрби солдатів, то тут то там влаштовують маленькі концерти. Ось тут теж якийсь хор співає. Спинився на мить, послухати, відпочити, забутися. Але не вийшло.


Там у натовпі хористів стояла Вона. Співала, так щиро, так невимушено і ніби для Нього одного. Йому здалось, що всю війну він пройшов лише заради неї, і що зараз готовий на будь що теж заради неї. Хто вона?


Тепер, 65 років після тієї зустрічі, сидячи за столом, в колі своїх рідних, дітей, внуків і правнуків, Він вже добре знає, хто була та молоденька дівчинка. Це його рятівниця, та, що подарувала новий зміст життя в далекому 45-му. І хоча зараз вона сиділа поруч вже зовсім сива, Вона так і залишилась його дівчинкою.


Зловив себе на думці, що дякує долі за ту трикляту війну, адже завдяки їй вони зустрілись…

Травневі свята з присмаком дитинства

На пікніки треба брати маленьких сучасних вертлявих розумашок 🙂 До такого висновку я прийшла цього разу, коли у нашій пікніковській компанії завелася маленька третьокласниця. Ну від кмітливості та інтелекту сучасних дітей (не всіх правда) можна взагалі довго сидіти з відкритим ротом і прозрівати. І от це мале шило на ім”я Даринка примудрилось заставити здорових дядь і тьоть ставати в коло, грати “Самже”, різні ляпалки, тицялки і всяке таке. І саме дивно, що всім це приносило неймовірну радість.


А на завершення ця юна пані вирішила зайнятися лікнепом, в неї просто очі на лоба полізли, коли вона виявила, що я не вмію грати в карти під назвою “Скубі-дубі-ду”. Так шо тепер, як можна здогадатись, я вмію грати і це диво 🙂
Хочу і собі таку Даринку.

Сезон весіль

Чи то вже просто вік такий,  чи елементарно настав сезон весіль, але багато моїх знайомих і родичів одружуються і заміж виходять. Дай Бог щоб у всіх них сімейне життя склалось як найкраще.
А я як завжди про своє. Вирішила приточити шкіру і до весілля. Прикрасила взорами весільний альбомчик. От шо з того вийшло.