Невже польська трагедія була запланованою???

Не хочу, не хочу, не хочу в це вірити!!! Але вже близько тижня в інтернеті гуляє відео з ніби то вбивством кількох пасажирів, які вижили в катастрофі під Смоленском. Цілком реально, що це відео може бути провокацією, тоді люди, які займаються такими дурними провокаціями просто без мізків, адже наслідки можуть бути надзвичайно трагічними!

Особисто я нічого толком розібрати на відео не можу, але сміх і вистріли чути добре.

Кажуть, що на відео чути наступний текст (копіюю як є):

— Первое видео из Смоленска, где рухнул самолет Качиньского.
— Посмотрите сюда. За деревьями идут три человека.
— Еще раз в замедленной съемке и измененном масштабе изображения.
— Спасательная команда? 
— Эти люди все еще идут. 
— Я не знаю, что это.
— (Голос): Успокойся.
— (Сирена)
— Посмотрите на этого человека.
— Вы это видели? Человек в белом поднял руку. Еще раз посмотрите в замедленной съемке и измененном масштабе изображения.
— Еще раз…
— Некоторые люди говорят, что это пилот самолета (я не знаю, кто он). 
— Сирена 
— Крики.
— Не убивайте нас! (?) 
— Дай мне пистолет! (?)
— Выстрел
— Посмотрите, как человек в черном выпрыгивает из самолета.
— Еще раз. 
— Выстрел
— Смех
— Тот же человек в черном, который выпрыгивает из самолета.
— Посмотрите, он падает. 
— Изменился план. (ВЫСТРЕЛ!) 
— Еще раз выстрел! 
— Посмотрите! 
— И падает…

Суботник! А толку?

Як уже відомо 24 квітня по всій країні з ініціативи президента України проводився Всеукраїнський суботник. Така ідея сяйнула в гові президента після того, як він проїхав велику кількість міст і містечок України і побачив, що вони брудні.
Ну що ж, здавалося б ідея непогана і благородна. І я як завжди через свою наївність зраділа такій ідеї, думаю от класно, чистенько буде. І навіть поділилась своєю радістю з одним знайомим, який працює в одній з Районних держадміністрацій. І той відразу спустив мене з небес на землю. Адже каже прибирати нормально все-одно ніхто не буде, бо у всіх свої городи чекають.
В результаті так воно і вийшло. Завданням саме цієї адміністрації на суботнику було прибирання однієї з доріг, що веде до обласного центру. Люди на прибирання з’явились, але не з’явилась машина для вивезення сміття. Так як потрібно було, щоб узбіччя було чистеньке, то сміття просто віднесли подалі від дороги.  Коли ж все-таки машина з’явилась, думаю само собою зрозуміло, що сміття назад ніхто носити не збирався. І можу з впевненістю сказати, що через деякий час сміття порозноситься вітром туди де воно було раніше.
Хочеться вірити, що цей приклад був єдиним, але навіть моя наївність не дозволяє мені таке припустити.
Як завжди вийшла звичайна показуха і ніякої користі. Пощастило лише тим ділянкам, які знімали для новин і то, напевно, як тільки телевізійники роз’їхались, завершилось і прибирання.
Виникає тільки одне питання: для чого це марнотратство і показуха?

Матюк якийсь, а не назва

Американські лінгвісти підрахували, що в світі проживає лише близько 320 тисяч чоловік, які можуть правильно вимовити назву ісландського вулкану Ейяфьяллайекюль, виверження якого починаючи з 14 квітня паралізувало авіасполучення в Європі.
Але цікаво те, що незважаючи на неймовірно часте вживання назви вулкану останнім часом, слово Ейяфьяллайекюль не буде занесено до словників. Причину пояснив Пол Джей-Джей Пейяк, голова організації Global Language Monitor, яка займається вивченням розвитку мови. Виявляється до словників заносять лише ті слова, які люди вимовляють, а назву вулкану Ейяфьяллайекюль люди зазвичай просто набирають на клавіатурі.

 

 

 

 

А от співачка Бйорк точно вимовить цю назву без найменшої запиночки, адже вона родом якраз із Рейкявіка. Якби не цей вулкан, я б так і не знала, звідки вона родом. Мабуть, саме Ісландія і є причиною всього таємничого і незрозумілого, що властиве співачці, актрисі і композиторці Бйорк.

Гусениця з нагоди Дня землі

Народ, тут виявляється завтра День землі!
Підглянула  як  дехто “святкує” цей день. Досить оригінально, як на мене: роблять живу у деякому розумінні гусеницю з тої ж таки землі.
Для цього діла потрібна панчоха, думаю 50 ден якраз достатньо :), в неї напихається земля геть так ніби ви ковбасу начиняєте, і робляться такі собі сосиски за допомогою кольорових дитячих резинок для волосся. А, забула сказати, перед тим як землю запихати в “гусеницю” перемішайте її з насінням якої-небудь швидко проростаючої трави.
Коли вже панчоха напхана, файненько все зав”яжіть і пришпандьорте гусениці очі і якісь ріжки чи шо вже там вже фантазія підкаже. І ждіть як Довженко казав “щоб проізростало”, полити тільки не забудьте.
До речі, думаю, таким рукоділлям можна зайнятись не лише з нагоди Дня землі, а й просто так.

Спав 200 років і проснувся

Ісландський вулкан, який спав собі 200 років вирішив прокинутись. Своїм пробудженням ця «спляча красуня» завдала цілу купу клопотів і збитків як місцевому населенню, так і жителям цілої Європи.
В ці дні попіл від вулкана, що періодично розсівається повітряними потоками над деякими районами Європи, вже трохи осів і деякі країни відкрити свої аеропорти. Наслідки виверження ісландського вулкана завдали значно серйозніших збидків для авіаперевезень, ніж теракти 11 вересня у Нью-Йорку, зазначають експерти.
Цей підступний вулкан з не менш підступною назвою Ейяф’ятлайокудль точно надовго запам’ятається.

Нарешті родила


Я як завжди все роблю в останній день, ніч, годину. Отаке от я нездарисько неорганізоване. Просили ж як людину ще кілька тижнів тому зробити браслети. Але я дочекалась аж коли Юльон вже від’їжджає до Хема.
А може на рівні підсвідомості не робила, бо не хотіла щоб їхала. Я звичайно бажаю тобі всього самого-самого і вірю, що ти будеш щаслива (бо інакше надаю по сраці), але я поки що туго собі уявляю як то воно буде тепер тут без тебе.
Родила ті браслети, скажу тобі чесно, складнувато, бо ж ніколи такого не робила, то мої первісточки 🙂 але робила і уявляла вас з Хемом, щасливих і усміхнених. Тому вірю, що саме так воно і буде.
Крепко тебе обнімаю дружбанчик і вже скучаю.

Повісив і сфотографував

У наш час, коли існує купа програм для графічного редактування для фотографів стало досить просто доводити свої роботи до бажаного вигляду. І вибілені зуби та зниклі прищі то не вершина можливостей цих програм. Дякуючи їм можна навіть світ верх ногами перевернути. Але китайський фотограф Лі Вей робить все навпаки. Спочатку він створює те що хоче в реальності, а потім фотографує. Після перегляду його робіт, у кожного напружуються мізки і виникає питання: “Як в біса він це зробив???”.
Персонажів своїх фото Лі Вей підвішує на різні тоненькі шнурки і створює з людьми просто неймовірні композиції. І досить часто його персонажам доводиться опинятись в досить небезпечних ситуаціях.

Юрист бавиться конструктором

Завжди мене вражали люди, які здатні на незвичайні кроки в свому житті. Маю на увазі кроки, які повністю спрямовують життя в інше русло. Ну наприклад, кинути занудну роботу в офісі і стати художником, чи піти в 40 років в музичну школу.
Юрист з Нью Йорка Натан Савая один з таких. Він мав досить успішну кар’єру в чудовому місті, але залишив усе щоб стати скульптором. Особливість його скульптур полягає в тому, що зроблені всі з дитячого конструктора Lego. Тепер чувачок досяг успіху і в цій сфері, організовує виставки, їздить в різні тури, має замовлення на проекти від вели
Мабуть все таки варто залишатись в душі дитиною або принаймні прислухатись до своїх дитячих мрій.

Щасливо тобі!


Зав’язала вузлик, заламала руки
Щось таке зробила, тільки з того муки.
Наллю тобі болю в горня з-під розлуки
Позбирають твої мрії збайдужілі круки.

Не скажу, прости, бо знаю, не зможеш.
Cвою душу збережи, я ж свою не можу.
Ще Вона знайдеться, й Він не забариться.
Хай тобі сьогодні майбутнє присниться.

Юлія Дерев’янчук

Вірменський тост — не булька з носа

Як не прикро, але часто наші українські застілля перетворюються на звичайні випивони і обжираловку.    Добре, коли ще хтось щось часом скаже перед перехилянням чарки, зараз не йдеться про те здихування «Ху» вбік, маю на увазі тости. Але найчастіше у нас все обмежується тостами «За віновніка торжества!», «За встрЄчу!», «За любов!», «За друзів!», «За любов на стороні!» ну і найпоширеніший і як то кажуть на всі випадки — «Давайте вип’єм!».


І знаєте, може б мене це особливо і не заїдало, але пощастило мені мати дядька вірмена, і, відвідуючи їхні родинні застілля, мала можливість з чим порівнювати. Ну перш за все, милує око якесь таке трепетне ставлення до родини в цілому. Відчувається міць і сила цього слова і його носіїв.


Щодо застіль, з самого початку виявляється такий собі тамада, це людина, яка має прекрасні ораторські здібності, життєву мудрість і як правило вже є досвідченою в проведенні застіль і час від часу він надає слово тому чи іншому присутньому.
Що стосується самого тосту, то як правило все починається за проголошення причини застілля, якщо це іменинник, то починають розповідати своєрідну історію, яка включає оцінку його як особистості, його ставлення до родини, близьких, друзів, Батьківщини. Іноді можуть бути і повчання і підколки, але так якось мудро і без образ. До тосту можуть приєднуватись і доповнювати інші присутні.
Далі тости проголошуються за родичів, батьків, сусідів, друзів. І знову кожен бажаючий доповнює щось від себе. І виходить так, що застілля перетворюється на суцільні розповіді і бесіди.


Що мене особливо милує, так це те, що тости настільки глибокі і переповнені різними метафорами і порівняннями, що часом слухаєш як казку. І здавалося б ну що складного встати і отако, щось балакати, язик як то кажуть без кісток 🙂  Але от чогось не у всіх воно так виходить, як тільки приходиться щось говорити, в голові зразу бемкає: «Що сказати, що сказати!»


А ті вірмени, ну їх напевно якби і серед ночі підняв то видали б таких тостів, що й не снилося. Хоча, як каже мій дядько вірмен, тут не лише гени грають роль. От він особисто ніколи не ліз за словом до кишені, але, все одно каже, настає який такий момент в житті, що відчуваєш, що вони з тебе ллються, ті слова, що маєш що сказати людям, тому що багато чого пережив, багато що зрозумів. Мабуть таки для того щоб виголошувати гарні тости, треба не один пуд солі з’їсти і таки мати якусь клепку в голові.
А ми ж українці ніби ж таки і не дурні і пережили чимало, а все одно все якось кострубато виходить.